Російський воєнкор Олександр Сладков повідомив, що армія РФ відступила з Клещеївки, розташованої на південний захід від Бахмута.
У Генштабі ЗСУ говорять про частковий успіх українських сил у районі Клещеївки, але твердження Сладкова поки що не підтверджують ані українські, ані російські джерела. Проте воно показове з погляду розвитку теми заколоту Євгена Пригожина.
Сладков – один із тих воєнкорів, які раніше активно пропагували ПВК "Вагнер" та підтримували критику Пригожина мінооборони РФ.
Після провалу заколоту серед телеграм-каналів та блогерів, які підтримували Пригожина, почалися розбрід та хитання. Частина з них засудили заколот, інші тримали нейтралітет за принципом "і нашим, і вашим", але багато хто продовжив виступати за Пригожина та "Вагнер".
Загалом у російських військових телеграм-каналів помітно знизилася розгубленість. Проте проблеми російської армії під Бахмутом (незалежно від того, чи пішли росіяни з Клещеївки, ситуація для них там складається непросто) послужили для прихильників Пригожина новим джерелом натхнення. І вже за постом Сладкова з'явилися інші публікації на тему проблем під Бахмутом, що тепер, на думку авторів, незрозуміло як вирішувати без "вагнерівців".
Ми вже писали, що незважаючи на заявлені домовленості про згортання Пригожиним заколоту з подальшим видаленням і його, і кістяка "вагнерівців" до Білорусі, з фактичним припиненням діяльності ПВК на території РФ та на фронтах в Україні (за винятком випадків укладання контрактів "вагнерівців" з російськими силовими структурами), насправді майбутнє "Вагнера" туманне. До Білорусі найманці виходити, судячи з заяв Олександра Лукашенка, не поспішають. Досі "Вагнер" залишається нерозформованим у "тилових таборах" у Луганській області. У Білорусі ЧВК взагалі робити особливо нічого, з огляду на те, що Лукашенко платити найманцям не збирається. Атака з Білорусі на Київ або на західну Україну залишилася в ПВК порівняно невеликою кількістю найманців безглузда. Продовження бізнесу в Африці та інших країнах після заколоту проблематично, та й у будь-якому разі таких грошей, як на війні в Україні, там немає. Тому залишається один варіант: якимось чином повернутися на фронт. Але, судячи з настрою російської влади, яка прямо назвала Пригожина зрадником (а федеральні телеканали порівняли з Андрієм Власовим та Іваном Мазепою), не схоже, що Кремль має намір знову вдатися до послуг ЧВК.
Тому будь-які проблеми російської армії під Бахмутом будуть використані пригожинською сіткою каналів та блогерів для того, щоб розпочати кампанію за повернення "вагнерівців" під Бахмут. А якщо цього не станеться і принагідно справи там чи на іншій ділянці фронту підуть зовсім погано, то не виключено, що "вагнерівці" піднімуть новий заколот під гаслом: "Ми взяли Бахмут, а Шойгу його здав". І пригожинська медіасітка, як бачимо, вже починає готувати під це ґрунт.
Не виключено, що подібний варіант розуміє й українське командування. Вже давно і багато говориться про те, що Бахмут ні для України, ні для Росії не має стратегічного значення, оскільки звідти навіть у разі взяття міста важко розвинути подальший наступ. Тому великі зусилля, які зараз докладає на цьому напрямі ЗСУ, викликають питання: навіщо витрачати сили на Бахмут, а не концентрувати їх на півдні, де прорив фронту може стати переломним для перебігу всієї війни?
Однак якщо розглядати битву за Бахмут не лише з військової, а й з інформаційно-політичної точки зору, сенс у неї є. Навіть для провокування нових потрясінь всередині Росії. Судячи з активності пригожинської сітки, що прокинулася, ймовірність цього не нульова.