Країни Заходу продовжують обговорювати зняття обмежень на удари західними далекобійними ракетами по Росії. У цього рішення, якщо його ухвалять, може бути кілька можливих наслідків. Розглянемо їх.
1. Яким буде вплив на перебіг воєнних дій?
Удари хоч і завдадуть шкоди російським силам, але принципово хід війни не змінять. Британськими та французькими далекобійними ракетами ЗСУ б'ють по російських позиціях на захоплених територіях України ще з минулого року, а американськими ATACMS – з весни 2024-го. Однак це не призвело до разючої зміни ситуації на полі бою: російські війська як наступали, так і продовжують наступати. Причому останнім часом наступ прискорився. До того ж, як пишуть західні ЗМІ, запаси далекобійних ракет України досить обмежені. Тому ефект від дозволу на удари в глибину по території РФ буде набагато меншим, ніж, наприклад, від появи на полі бою HIMARS у 2022 році. Це також означає, що навряд чи вірні очікування того, що рішення посадить Володимира Путіна за стіл переговорів, показавши, що на кожну ескалацію з його боку (удари з енергетики, використання іранських ракет) буде ескалація з боку Заходу. З військової точки зору ракети дальньої дії не та зброя, яка до чогось може змусити Путіна. Докладніше про військове значення ударів по РФ ми писали в окремому матеріалі.
2. Як відреагує Росія?
Удари далекобійними ракетами не перша "червона лінія" Кремля, яку перетнули Україна та Захід. І раніше жодних особливих відповідей порушення ліній РФ не давала. Однак з ударами далекобійними ракетами є як мінімум одна відмінність: вони означатимуть прямий вступ країн НАТО у війну і викличе дії Росії у відповідь, про що не тільки писав Дмитро Медведєв у своєму телеграм-каналі, але заявляли й інші представники російської влади на всіх рівнях, включаючи особисто Путіна, тим самим показуючи, що з деяких причин Москва вирішила сприймати удари ракетами як останню "червону лінію".
Звичайно, можна й ці заяви розуміти лише як психічну атаку з метою налякати Захід і вважати, що Кремль далі словесних загроз не піде. Але за сукупністю заяв можна зробити висновок, що ймовірність кроків РФ у відповідь цього разу вище, ніж у попередні рази. Якими вони можуть бути, варіантів багато – аж до ударів ядерною зброєю. Головним стримуючим фактором для застосування "ядерки" для Москви раніше була (крім, природно, загрози удару у відповідь з боку країн НАТО) небезпека повної міжнародної ізоляції РФ. Адже проти застосування ядерної зброї виступають країни глобального Півдня, включаючи Китай. Однак у Росії є своя "партія війни", яка вважає, що ані ізоляції, ані інших загроз боятися не варто і що ядерний удар ані по Україні, ані навіть по Європі не викличе удару у відповідь США. Також у Москві часто обговорюється ідея, що треба підвести справу до прямого зіткнення з НАТО, виставивши Заходу якийсь "ядерний ультиматум" із переліком вимог, невиконання яких означатиме війну. Після чого, на думку прихильників такого ремейку Карибської кризи, Вашингтон буде змушений піти на поступки. І дозвіл на удари по РФ може посилити аргументи прихильників подібних ідей. Загалом у Росії поширена думка, що на дозвіл ударами ракет треба буде жорстко відповісти, інакше Захід почне ще ширше входити у війну і передавати вже ракети, здатні добивати до Москви, а також збивати російські ракети над Україною.
Щоправда, є альтернативна позиція, за якою інерційний сценарій війни зараз розвивається на користь РФ, дозвіл на удари "дальнобоєм" переломити ситуацію не зможе, а тому не на користь Москви йти на різку ескалацію. Принаймні доти, доки Захід не почне робити якісь дії, що можуть кардинально змінити хід війни.
Невідомо, яку думку в реальності розділяє Путін - його останні заяви можна трактувати по-різному. Але те, що у разі дозволу на далекобійні удари ймовірність відповіді РФ зовсім не дорівнює нулю, очевидно.
3. Якщо військова вигода від дозволу на удари по Росії невелика, а ризик прямого зіткнення НАТО з РФ не є нульовим, чому на Заході цей варіант все одно розглядають, хоча раніше від нього утримувалися?
Тут може бути два можливі пояснення.
Перше: НАТО в такий спосіб показує, що готова до будь-якої форми ескалації з боку РФ аж до повномасштабної війни з прямою участю країн Альянсу.
Однак поки що жодних ознак того, що Захід зараз справді готовий до великої війни з РФ, не спостерігається.
Причина зрозуміла: у разі зіткнення НАТО і РФ війна може швидко перейти в ядерну стадію, оскільки зі звичайними озброєннями Росія не має сил протистояти Альянсу. Тому стратегію Заходу досі можна було охарактеризувати як "війну на повільному вогні" - продовження допомоги Україні з метою недопущення її розгрому, повільного та дуже обережного промацування "червоних ліній" Кремля, тривале ведення конфлікту в надії, що тягар воєнного часу та ефект санкцій все-таки підточать внутрішню стабільність РФ і це позначиться на її здатності продовжувати війну. Відкрите зіткнення з Росією цієї стратегії поки що прямо суперечить. Про те, що стратегія Вашингтона змінилася на готовність до вступу у війну, повторимося, поки що нічого невідомо. Особливо напередодні виборів президента США, де будь-яка ескалація війни із загрозою втягування до неї Америки грає на руку Дональду Трампу, який заявляє, що тільки він зупинить третю світову війну. Щоправда, є ще популярна в Росії конспірологічна теорія про те, що США хочуть вводити в бій проти РФ країни НАТО "частинами", а самі не втручатимуться. У неї начебто вписуються й чутки про те, що Вашингтон має намір дати дозвіл на удари далекобійними ракетами лише Франції та Великій Британії, а бити американськими ракетами продовжить забороняти. Однак якщо це призведе до зіткнення згаданих країн з РФ, якщо Москва застосує ядерну зброю (а ядерні арсенали Британії та Франції набагато менше російських і не дозволять цим країнам дати симетричну відповідь, яка б повністю знищила Росію) і США не втручаться, щоб захистити союзників, це означатиме смерть НАТО і відкриє шлях до капітуляції всієї Європи перед Путіним. Тому така конспірологія видається нереалістичною.
І є друге пояснення намірам дати дозвіл на удари по РФ – це прагнення "партії війни" на Заході зірвати будь-які спроби початку переговорів про закінчення війни на тлі миротворчих зусиль різних країн, що активізувалися останнім часом, включаючи навіть Німеччину. Дозвіл на удари не такий небезпечний для Путіна з військової точки зору, щоб спонукати його до переговорів на умовах України та Заходу, але досить значущий з політичного погляду, щоб створити небезпеку втрати лиця, якщо він піде на переговори. Тому незалежно від реакції Москви на цей дозвіл як мінімум одну мету буде досягнуто – війна пролонгується.
Щодо загроз жорсткої відповіді з боку Росії, то "партія війни" на Заході та в Україні вважає, що це банальний шантаж, який Кремль побоїться втілити в життя, а тому не треба боятися переходити "червоні лінії" - і з ударами ракетами, і рештою. Але з іншого боку, є "партія війни" і в Росії, яка теж каже, що не слід боятися прямого зіткнення із Заходом з використанням ядерної зброї, а треба поставити НАТО ультиматум, після якого Вашингтон однозначно піде на поступки, щоб уникнути ядерного апокаліпсису.
І головна проблема полягає в тому, що обидві "партії війни" у своїх розрахунках можуть жорстоко помилитися і світ порине у глобальну війну із взаємним знищенням.
Судячи з суперечливих сигналів із Заходу щодо дозволу на удари, там є сили, які ці ризики вважають надто великими, щоб ними йти.
Яке рішення буде ухвалено – побачимо найближчим часом. У будь-якому разі зараз війна в Україні та світові процеси, з нею пов'язані, схоже, підходять до переломної точки. За якою або ескалація, або початок шляху до припинення війни.