Проблематика реформування української держави потребує нових підходів для розуміння існуючих вад соціально-політичної організації України. Явні чи удавані спроби імплементації нормативних чи структурних механізмів в соціальне та державне «тіло» України, часто лише довершили надбудову «політичної олігополії», зробили її більш закінченою та сформованою, «забуксувавши» будівництво української демократії.
Водночас послугування такими термінами як «авторитаризм», «гібридний режим» чи «демократія», у процесі аналізу кризових тенденцій в соціально-політичному середовищі України, на мою думку є лише інерційним пережитком Холодної війни; ейфорії від краху соціалістичного табору; розпачу від того, що фукуямовський «кінець історії» не настав.